Земельні відносини в Україні регулюються Земельним кодексом України від 25.10.2001 N 2768-III (далі - Кодекс), а справляння плати за землю - Законом України "Про плату за землю" від 03.07.92 N 2535-XII (далі - Закон N 2535).

Відповідно до статті 2 Закону N 2535 та статті 206 Кодексу використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати і визначається залежно від грошової оцінки земель. Власники землі та землекористувачі, крім орендарів, сплачують земельний податок. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.

Об'єктом плати за землю є земельна ділянка, яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди. Суб'єктом плати за землю (платником) є власник землі і землекористувач, у тому числі орендар (ст. 5 Закону N 2535).

Згідно зі статтею 377 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 N 435-IV до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.

При переході права власності на будівлю або споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі або споруди (п. 4 ст. 120 Кодексу).

Відповідно до пункту 3 статті 125 Кодексу, приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Такими документами згідно зі статтею 126 Кодексу є Державний акт на право власності на земельну ділянку та Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Указом Президента України від 03.07.98 N 727 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (в редакції Указу Президента України від 28 червня 1999 року N 746/99), регулюється порядок застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва. Суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником ряду видів податків і зборів (обов'язкових платежів), в т. ч. плати (податку) за землю.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2000 N 507 "Про роз'яснення Указу Президента України від 3 липня 1998 р. N 727" (пункт 6) роз'яснено, що такий платник єдиного податку звільняється від плати (податку) за землю лише за ділянки, які використовуються ним для провадження підприємницької діяльності, тобто за ті ділянки, які надані йому в установленому чинним законодавством порядку саме для здійснення підприємницької діяльності, і доходи від провадження якої оподатковуються єдиним податком.

Стосовно другого питання, то орендні відносини в Україні регулюються Законом України від 6 жовтня 1998 року N 161-XIV "Про оренду землі" (далі - Закон N 161), статтею 1 якого визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове, платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності..

Статтею 5 Закону N 161 встановлено, що орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право користування земельною ділянкою.

Відповідно до статті 4 та Прикінцевих положень Закону N 161 до розмежування відповідно до закону земель державної і комунальної власності орендодавцями земельних ділянок у межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, є відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади в межах повноважень, визначених Кодексом.

Згідно зі статтею 13 Закону N 161 договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний передати орендареві земельну ділянку у користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Однією із істотних умов договору оренди землі між орендодавцем та орендарем є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату (стаття 15 Закону N 161).

Орендна платна за землю, як визначено статтею 21 Закону N 161, це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Статтею 13 Закону N 2535 встановлено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, є договір оренди такої ділянки.

Платники земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності (крім громадян) самостійно обчислюють суму земельного податку та орендної плати щороку станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями (стаття 14 Закону N 2535).

Враховуючи вищезазначене, платником орендної плати за землю до бюджету є орендар земель державної або комунальної власності на підставі укладеного з відповідним органом місцевого самоврядування чи органом виконавчої влади договором оренди землі.